Як зазвичай відбувається процес медіації - спільної зустрічі кількох "сторін конфлікту" за участі медіатора-посередника, щоб проговорити як хто бачить ситуацію, прояснити у чому є непорозуміння і знайти варіанти дій.
Отже:
✅ 1) Є "ініціатор" проведення медіації - він/вона озвучує ідею і, якщо інші учасники ситуації згодні, то домовляються про "процес обрання медіатора".
✅ 2) Медіатора або кожен шукає окремо, або - звертаються до особи, якій всі учасники довіряють. Якщо потрібен більш "офіційний процес" - це погоджують у "меморандумах" і закріплюють процедуру (як, коли, де, яким чином все буде відбуватися). Коли погодили медіатора (чи медіаторів - часто працюють у парах) - підписують "Договір на проведення медіації", який включає в себе умови конфіденційності, часові і фінансові умови. Якщо процес "менш формальний" - може бути більш оперативне погодження і "кандидатур" медіаторів, і часових аспектів, і місця, і фінансів.
Також буває, що звертаються не лише до "професійних медіаторів" (які мають відповідну підготовку і досвід), але й до знайомих чи друзів - це може бути пов'язано як з довірою до етики та цінностей цієї особи, а також досвіду чи можливості "зекономити на розказуванні всієї передісторії" (тобто, запрошують того, хто "в курсі подій" і якимось чином самі домовляються як все буде відбуватися).
Ключове у цьому процесі "спільного вибору посередника" - це "Чи будемо ми виконувати те рішення, яке буде результатом спільної зустрічі?"
Часто учасники конфліктної ситуації хочуть, щоб хтось сказав "ти - правий, а ти - винуватий". Тоді потрібен арбітр-експерт.
В медіації не звучить тема "винуватий-не винуватий" - є обговорення "відмінності бачень-очікувань-побажань" і формування "спільного простору для прийняття рішення, яке буде влаштовувати всі сторони", а бажано - ще й відповідь на питання "як зробити так, щоб ситуація не повторювалася?".
На цьому початковому етапі медіатор часто проводить ОКРЕМІ короткі розмови із учасниками, щоб оцінити чи "медіабельна ситуація", чи я візьмуся за неї, чи візьмуся сама, а чи краще проводити таку медіацію з колегою-медіатором? "Відмова" може бути як через "конфлікт інтересів" (наприклад, у вашій ситуації - я знайома з Максом і це може впливати на процес, якщо Макс буде як одна з "сторін"; водночас - якщо всім з цим ок і є довіра, що я зможу зберігати "безсторонність" - я можу братися за проведення такої медіації), так і через зайнятість (наприклад, вам треба на цьому тижні, а у мене нема вільних 4-10 годин), фінансові умови тощо.
Цей підготовчий етап пов'язаний з тим, що ключове, за що відповідають медіатори, це - процес.
За якими принципами і правилами все буде організовано, чи всі однаково зрозуміли домовленості, які "особливості" треба врахувати, які межі конфіденційності тощо.
✅ 3) Після "затвердження" медіатора і "дизайну процесу медіації" (договір чи меморандум) - власне починаються зустрічі.
Починається, зазвичай, зі спільної зустрічі, де ще раз домовляємося як все буде відбуватися (правила, принципи, перебіг, ролі тощо) і як звучить перелік питань, на які шукаємо відповідь.
Далі можуть бути як спільне обговорення, так і окремі зустрічі.
У процесі медіації є певна логіка: вступна фаза (домовленості), представлення бачення кожної сторони, резюме щодо питань, які мають бути обговорені, далі - фаза "Дослідження" (які є деталі у досвіді кожної сторони, прояснення відмінностей у інтерпретаціях і сприйнятті тощо), далі - напрацювання "критеріїв для рішень, які б всіх влаштовували", далі - напрацювання варіантів рішень і вибір "оптимальних", а далі - вже дуже ретельне пропрацювання домовленостей: хто-що-де-коли-яким чином тощо. Ну, і заключний етап - підвести підсумки і перевірити чи всі однаково розуміють домовленості, які межі конфіденційності тощо.
Якщо якісь моменти мали публічний характер - про порядок дій, щоб "виправити ситуацю" теж дуууже ретельно домовляються.
Відповідно, все може відбутися як за одну зустріч (2 - 10 год), так і за кілька зустрічей.